Кладовища і смерть
З 25 серпня по 2 вересня 1914 р. неподалік від Львова відбулася одна з найбільших битв між арміями Російської та Австро-Угорської імперій на початковому етапі Першої світової війни. Відома також як Галицька, або Львівська битва, вона закінчилася поразкою австрійців, і привела до 293-денної окупації міста російськими військами. Полонених австро-угорської армії, які померли у львівських шпиталях у 1914-1915 рр., російська влада розпорядилася ховати на спеціально створеному цвинтарі на Личакові.
Водночас вояків царської Росії ховали на так званому Холмі (Пагорбі) Слави над Личаківським парком. Під час російської окупації тут проводилися різноманітні патріотичні маніфестації. Так, наприклад, у квітні 1915 р. від тодішньої російської православної церкви св. Георгія на вул. Францисканській (суч. вул. В. Короленка) до Пагорба Слави було організовано Хресний хід, в якому прийняли участь православне духовенство Львова, чиновники російської адміністрації, підрозділи російської армії та представники т.зв. москвофільських партій Галичини.
2 листопада католицька громада Львова відзначала день поминання померлих. Родичі покійних приходили на цвинтар, прикрашали могили, і запалювали свічки. Цей традиційний обряд під час війни набув трагічного забарвлення. “Не було видно колишньої пишності, якою оточували в минулі роки гробівці найближчих, не горіли лампадки і свічки на могилах, де-не-де миготіли ліхтарі гробниць, або поодинока свічка кидала слабку тінь на склеп. Невдовзі цвинтар зовсім опустів”, — писала місцева газета про свято померлих 1917 р. на Личаківському кладовищі.