Через війну багато дітей у Львові опинилися на вулиці. Втративши сім’ю і засоби для існування, вони жебрали і встрявали в різні історії, які зазвичай закінчувалися в поліційному відділку. Багато хлопчаків слідували за військом. Одинадцятилітній сирота Тадеуш Блаховський із Самбора приїхав разом з солдатами до Львова, де він ходив по місту і просив милостиню. Інші, як-от 13-літній Мечислав Ґранат, поневірялися по сирітських притулках. Коли після російської окупації його мати-медсестра виїхала до Києва, Мечислав переходив від одного сиротинця до іншого, за що отримав у пресі прізвисько — львівський Робінзон Крузо.

В охопленому війною Львові підліткам не становило труднощів роздобути у місті справжню зброю. Ледь не щоденно до шпиталів привозили хлопців, котрі поранилися, бавлячись бойовими патронами. До нещасних випадків призводили також дитячі “ігри у війну”. На імпровізованому полі бою хлопчаки кидали один в одного камінням; часто такі “снаряди” поціляли у “ворога” і у випадкових перехожих. Щоби зайняти дітей під час канікул, їх відправляли за місто. Завдяки сприянню міської влади і громадських організацій багато львівських школярів отримали можливість відпочити у літніх таборах, де про їхню безпеку дбали наставники.

Улюбленим місцем відпочинку львів’ян узимку був парк Кілінського (сьогодні — Стрийський парк). Його вкриті снігом схили ідеально підходили для катання на лижах і санках. Для з’їздів санчатами діти використовували також горбисті вулиці міста. Це провокувало небезпечні ситуації на дорозі: діти наїжджали на перехожих, попадали під трамвай та колеса автомобілів. Австрійська влада вела запеклу боротьбу із любителями санок. Катання на проїжджих частинах каралося штрафом у 200 крон або 14-денним арештом. До відповідальності притягували батьків, які лишили свою дитину без належного нагляду.