Світло, сморід і вода
Через критичний брак енергоресурсів у Львові під час війни життя у місті завмирало вже о 10 год. вечора: у цей час переставали ходити трамваї, освітлення припинялось навіть на центральних вулицях міста. Безлад у роботі комунальних служб і невпинне курсування через Львів великих потоків людей — біженців, полонених і ранених, серед яких було багато заразних хворих, призвели до катастрофічного санітарного стану в місті. На вулицях нагромаджувалися купи нечистот і сміття, що створювало умови для розповсюдження інфекції. Влада закликала львів’ян прибирати у будинках і вбиральнях. Особливо це стосувалося передмість і густозаселених дільниць міста.
Однією із причин повсюдного бруду на львівських вулицях був обмежений доступ населення до води. Львів’янам заборонялося брати воду з міського водопроводу для миття подвір’їв та тротуарів і зрошувати нею дорогу у спекотні дні. Для таких цілей треба було використовувати воду зі ставків, колодязів або ж дощову. Міський водогін припиняв роботу о 9-ій год. вечора, що становило серйозну загрозу у випадку загоряння у закладах із великою кількістю людей. Питної води у Львові бракувало, а тому власники приватних криниць були вимушені віддавати воду для загального вжитку. Доступна вода була низької якості — колодязі засмічувалися і відгонили поганим запахом. Під час епідемій багато криниць довелося закрити, а лікарі рекомендували кип’яти воду перед вживанням.