Усупереч труднощам, з якими зіткнулися мешканці Львова під час війни, культурне і спортивне життя міста йшло своїм ходом; але відтепер підпорядковувалося цілям пропаганди і благодійності. Спортсмени, які служили у війську, формували окремі футбольні команди. На товариські матчі до Львова приїжджали кращі гравці із Відня, Будапешта і Праги; відомий львівський клуб "Погонь" змагався із командою військових льотчиків і Бригадою Польських Легіоністів. 3 жовтня 1915 р. львів'яни прийшли подивитися на гру місцевих команд "Погоні" і "Чарних". Останню представляв найкращий гравець Генрик Більор (Henryk Bilor), який служив при артилерії Польських Легіонів, і був у Львові проїздом, щоби провідати родичів. Футбольним матчам часто передували концерти військових оркестрів; зібрані кошти відправляли на дохід міських кухонь і на допомогу воєнним вдовам і сиротам.

Львівські кінотеатри також жертвували частину своїх надходжень на доброчинність, що відобразилося у тенденції перейменувань: колишня "Фрашка" чи "Casino de Paris" у часі війни називалися "Кінотеатри Червоного Хреста". 1916 р. кінотеатр "Перлина" змінив назву на "Народний кінотеатр Червоного Хреста", а "Казино" — на "Кінотеатр Польських легіонерів". Невелика частка фільмів, які можна було переглянути у місцевих кінотеатрах, були зняті у Львові: "Завоювання Львова", "Марш військ", "Овації народу", "Види Львова". З-поміж 24 кінотеатрів, які діяли під час війни, закрилося 8; решта з перервою до середини двадцятих років працювали аж до 1939 року, а деякі існують і до сьогодні.