Грабунки і погроми
З 26 липня 1914 р. в Австро-Угорській імперії почав діяти закон, який зобов'язував цивільне населення постачати армію необхідними ресурсами за грошове відшкодування. Передовсім реквізиції підлягали коні і транспортні засоби, а також продукти харчування. По мірі наростання конфлікту люди були вимушені віддавати на потреби війська виготовлений з металу посуд, предмети мистецтва та антикваріату, а також церковні речі. Оскільки реквізовані товари часто оплачувалися із запізненням на кілька місяців по ціні, набагато нижчій ринкового рівня без урахування інфляції, це призводило до незадоволення серед населення. У Галичині військові знімали мідне покриття із дахів приватних і громадських будівель, реквізовували церковні дзвони. Останнє викликало обурення у консервативних і церковних колах.
В останні дні серпня 1914 р. австрійська влада і найзаможніші жителі виїхали зі Львова, залишивши місто на поталу російської армії і мародерів. Злодії вламувалися до закритих і покинутих помешкань, підпалювали і грабували будинки. Окупаційна влада карала затриманих грабіжників за законами воєнного часу — на смерть. Для підтримки правопорядку у місті організували поліційну охорону, а директором поліції призначили комісара Станіслава Тауера, який ще перед війною вийшов на пенсію, але знав місто і мав репутацію.
27 вересня 1914 р. у центрі Львова відбулися заворушення, які часто називають погромом. Але серед істориків немає однозначної оцінки цих подій. Коли вранці у центрі міста пролунали постріли, відомі своїм антисемітизмом козаки відразу вирушили до єврейської дільниці, де почали стріляти у вікна будинків. У супроводі натовпу вони вривалися у квартири, обшукували і грабували, а також били мешканців незважаючи на стать і вік. Заворушення охопили різні частини міста. На наступний день слідство зіткнулось із кількома суперечливими версіями про причину заворушень, тим часом як факти свідчили про загибель від 20 до 50 людей, ще понад 100 людей отримали поранення.