Війна викликала в населення нагальну потребу в інформації, яку, як виявилося, у воєнних реаліях неможливо задовольнити. Обмежена військовою цензурою, місцева преса подавала лише ті відомості, які більшість львів'ян хотіла почути: про слабкість ворога і звитягу австро-угорського війська, яка приведе країну до перемоги і швидкого закінчення війни. Водночас із приходом російських військ до Львова окупаційна влада закрила багато видань, а також бібліотек і книгарень. Редакції газет втратили доступ до телефонного і телеграфного зв'язку, в результаті чого обсяг публікацій помітно зменшився, журналісти були вимушені передруковувати матеріали з іноземних часописів, які потрапляли до Львова зі запізненням і часто цитувалися з пам'яті.

Цензура втручалася і в приватне листування громадян. 21 серпня 1914 р. поштові урядовці повідомили, що відтепер не прийматимуть листів у заклеєних конвертах і що мають право їх розкривати. У вересні 1917 р. австрійська влада обмежила кореспонденцію львів'ян із полоненими, оскільки цензори не встигали їх перевіряти: «дуже багато осіб ... зловживають можливістю листування із в'язнями і навіть пишуть щоденно». Під час війни населенню рекомендували використовувати для спілкування листівки, перевірка яких вимагала менше часу й зусиль.

31 січня 1916 р. у Львові вийшов указ, який забороняв мешканцям тримати вдома поштових голубів, а також таких, які надаються до довгих перельотів. У разі непослуху власнику підпільної голуб’ятні загрожував суд за звинуваченням у шпигунстві і сприянню ворогу. Під впливом пропаганди значна частина населення вважала, що шпигуни несуть відповідальність за поразки на фронті, а їхня діяльність загрожує не лише державним інтересам, алей  благополуччю самих мешканців. З початком війни у Львові розпочалася широка кампанія з вистежування потенційних ворожих агентів. Коли підозрюваного у шпигунстві викривали, навколо нього збиралася юрба, а найсміливіші викрикували образи і намагалися завдати тілесної шкоди.