У час війни влада намагалася здійснювати контроль над переміщенням людей вулицями міста. Російські окупаційні війська встановили у Львові комендантську годину від 10-ої вечора і до 4-ої ранку та посилили контроль над реєстрацією в готелях. Після повернення у місто австрійської армії ці обмеження не були скасовані. Для руху містом після 11-ї години вечора потрібні були спеціальні перепустки. Поліція регулярно робила облави на пішоходів і відвідувачів кав’ярень, від яких вимагали пред’являти посвідчення особи. Щоб покинути місто у час епідемій, цивільне населення мало пройти медогляд та оформити довідку; на військових таке рішення не поширювалося.

Під впливом тяжкої політичної та економічної ситуації люди стали сприйнятливішими до погіршення погодних умов у місті. Морозяна зима спричинювала холод у квартирах, для опалення яких бракувало дров і вугілля. Розладнана робота міських служб призводила до «катастрофи» на вулицях міста: люди «тонули» у суміші болота й снігу, яке не було кому прибирати і вчасно вивозити. Улітку львів’яни також непокоїлися через погоду: посуха або затяжні зливи могли знищити урожай і призвести до голодної зими. У погожі дні й свята львів’яни виходили на прогулянки, щоб дізнатися новини і відволіктися від сумних думок.