В другій половині серпня 1914 р. ситуація у Львові була напруженою. Російські війська прорвали австрійську оборону і почали активний наступ на Східну Галичину. Австрійська влада зреагувала на воєнні невдачі репресіями проти цивільних, запідозрених у шпигунстві і сприянні російській армії. Відбулися обшуки та арешти у помешканнях і товариствах русофілів і «неблагонадійних» громадян. Львівські тюрми були переповнені. Погані санітарні умови і загроза бунту змусили дирекцію поліції просити дозволу Галицького намісника вивезти з міста близько 2-ох тис. ув’язнених русофілів.

Незважаючи на те, що передача Львова російським військам відбулася мирно, окупаційна влада потребувала гарантій безпеки. Львів’янам наказали здати зброю і видати 16 заручників (по 4 шановані особи від польської, єврейської, української і старорусинської громади міста). Нова адміністрація подбала про звільнення політичних в’язнів, але переслідування неблагонадійних не припинила. Впродовж кількох місяців углиб Росії було вивезено 578 українців, у числі яких 34 греко-католицькі священики.

Львівська громадськість не вірила, що російська влада у місті затримається надовго. Ходив поголос, що недалеко від Львова діють партизанські загони і що окупація росіянами Галичини є частиною стратегічного плану австро-угорського командування. Найбільше надій покладали на фортецю в Перемишлі, з якої 22 березня 1915 р. австрійські війська були вимушені капітулювати, не витримавши довгої та виснажливої облоги. Звістка про це викликала у Львові шок та істерію. У багатьох людей ставалися серцеві напади, дехто покінчив життя самогубством.